Клімат і ситуація з постачанням
Обмеження, пов’язані з пандемією коронавірусу та конфліктами, спричинюють зростання цін на продукти харчування. Екстремальні погодні умови, зокрема, сильна спека, повені, що почастішали останніми роками, також впливають на сільське господарство. Але що ж змінюється? Як клімат впливає на нашу врожайність? І що необхідно змінити, щоб не опинитися в ситуації, коли істотно бракуватиме основних продуктів харчування? terraHORSCH поспілкувався на цю тему з Міхаелем Хоршем і Франком Вексунґом.
terraHORSCH: Пане Вексунґ, Ви працюєте у Потсдамському інституті дослідження впливу клімату (PIK) з моменту його заснування. Якими ви бачите кліматичні зміни за останні роки?
Франк Вексунґ: Займаючись дослідженнями кліматичних змін та їх наслідків, ми зазвичай акцентуємо увагу на довгострокових змінах, що відбуваються не так швидко. Це те, що розуміють власне під поняттям «клімат» — на відміну від погоди. Це довгострокові стабільні тенденції, які розвиваються паралельно з коливаннями, що, своєю чергою, характеризуються екстремальними явищами. Те, що відбувалося протягом останніх чотирьох років, здивувало навіть нас. Ми не прогнозували для Німеччини трьох посушливих років поспіль. Тож це особлива проблема, яка, ймовірно, приховує феномени, розгадати які за наявними кліматичними моделями можна хіба що з певним рівнем фантазії. Конкретні кліматичні прояви у Центральній Європі — як за своїм проявом, так і за інтенсивністю — стали для нас несподіванкою. Тепер маємо із цим розібратися. Ситуацію ускладнює не фізичний феномен як такий, а, насамперед, зміна циркуляції атмосфери. Тобто коли спостерігаємо за зміщенням температурних градієнтів, наприклад, між полярними регіонами і центральними або між центральними регіонами і тропіками, маємо справу саме з атмосферною циркуляцією. Західні вітри, які зазвичай із певною надійністю приносили в наші регіони дощі, раптом циркулюють інакше. Коли над Німеччиною утворюється область максимального тиску, вона на тривалий час відтісняє вітри у північному напрямку. Це додатково посилюється тим фактом, що градієнт температури між Арктикою і субтропіками слабшає. Через таке послаблення температурного та інших градієнтів, зокрема між суходолом і водою, сталість погодних умов може стати більш виразною — принаймні, таке пояснення маємо на сьогодні. І це створює проблеми не лише для нас, а може бути актуальним для інших регіонів світу.
terraHORSCH: Пане Хорш, як виробник сільськогосподарської техніки чи помічаєте ви загострення проблем для аграріїв через зміни клімату?
Міхаель Хорш: Звісно, так. Я багато подорожую аграрними регіонами світу, включаючи Бразилію, США, Східну Європу, Австралію тощо. Місцеві фермери часто розповідають мені, що вони вже не можуть отримувати тих врожаїв, що були раніше. Багато хто скаржиться на сильну спеку, тривалі посушливі періоди чи руйнівні зливи, які істотно знижують урожайність. Я працюю в сільському господарстві вже понад тридцять років і знаю, що за останніх десять років подібні повідомлення почастішали. Ми дедалі частіше спостерігаємо ці явища на наших власних підприємствах у Європі. Часті посушливі або холодні періоди, сильні дощі, спека або, навпаки, тривалі похмурі періоди, як, наприклад, у червні та липні минулого року. Там, де тривалий час спостерігалася хмарна погода, звісно, бракувало фотосинтезу. Спочатку ми сподівалися, що отримаємо найвищі врожаї, оскільки у Європі випало достатньо опадів, але зрештою урожай виявився нижчим за середній. Війна в Україні також посилює проблему глобального дефіциту зернових, але це не єдина його причина. Окрім того, зростання врожайності стримують набуті види резистентності, зумовлені застосуванням ЗЗР. Селекційного прогресу досягли лише з кукурудзою та соєю.
Моє суб’єктивне пояснення: зміни клімату є не лише доконаним фактом, вони прогресують швидше, ніж науковці прогнозували раніше, і це зумовлює брак основних продуктів харчування. Це не означає, що раніше не траплялося хвиль спеки чи посухи. Просто ці хвилі стали значно частішими, швидше накочуються одна за одною та мають більш екстремальний прояв. Я не знавець погодних умов, але все те, про що я кажу, я спостерігаю на сільськогосподарських угіддях всього світу протягом останніх десяти років.
terraHORSCH: Чи можете Ви це підтвердити, пане Вексунґ? Чи посилюються ці екстремальні погодні умови швидше, ніж очікувалося?
Франк Вексунґ: Кілька колег із PIK вивчають ці екстремальні погодні умови, які, звісно, почастішали. Особливу роль відіграє вже згадане зростання інерції погодних умов. 2010 року в Росії була сильна спека. Антициклон затримався там на дуже тривалий час і перешкоджав просуванню площі атмосферних опадів, що спричинило масові лісові пожежі через спеку та посуху. У Пакистані, навпаки, не припинялися зливи і були повені — тут вирував циклон. Можна припустити, що в окремих регіонах світу, в тому числі у нас, спостерігається тенденція до зростання сталості погодних умов. Це не означає обов’язково, що погода стане більш посушливою чи дощовою, а якщо утворився антициклон, то він затримається надовго. Ми спостерігали антициклони протягом останніх трьох років, і те саме стосується циклонів. Про повінь у долині річки Ар пророкували погодні умови. Протягом цілого місяця йшли повітряні потоки із південного заходу, що приносили із собою опади в цей регіон. Гадаю, те, що пан Хорш розповідає про проблеми фермерів, також підтверджує це. Поки що ми не можемо прогнозувати, у якому напрямі просуватиметься розвиток — маятник коливається то в один, то в інший бік (сподіваємося, так і буде). Але ці три роки посухи свідчать про те, що клімат у Німеччині ставатиме більш посушливим. І найімовірніше, періоди дощових чи посушливих погодних умов ставатимуть тривалішими.
terraHORSCH: Чи складніше буде прогодувати світ через екстремальні погодні явища?
Франк Вексунґ: Основна проблема, вірогідно, полягає не стільки у власне екстремальних явищах, скільки в їх тривалості. Адже мати справу з посухою нам доводиться вже протягом багатьох років. Австралійці мають уже доволі багатий досвід поводження у затяжних посушливих періодах або коли вони чергуються із дощовими періодами. Нам варто в них цього повчитися. Існує погодно-кліматична залежність темпів приросту врожаю. Я вважаю, що кліматичні коливання, зміни клімату можуть призвести до того, що у деяких регіонах, особливо тих, де вони стають більш посушливими, врожайність знижується або має тенденцію до стагнації. Тож цьому необхідно приділяти більше уваги.
Міхаель Хорш: 70% щоденної потреби людини в калоріях покривається за рахунок зернових та олійних культур. Чи то безпосередньо, коли людина споживає рис, пшеницю, хліб, чи опосередковано, коли ми згодовуємо їх худобі. Ми маємо це усвідомити і змінити харчові звички, наприклад, зменшувати в раціоні кількість продуктів тваринного походження. Багато хто з нас вважає: от я зараз зроблю собі невеличкий город у місті, тож їстиму більше фруктів та овочів. Але це не усуне проблему, особливо у країнах третього світу. Адже там люди залежні від зернових. Якщо через дефіцит ціни на зерно зростуть удвічі-втричі тощо, от тоді в нас буде проблема! Ми залежимо від зернових культур, які задовольняють більшу частину енергетичних потреб людини. Вирощувати зерно можливо лише у місцевостях, де багато сонячного світла для фотосинтезу, достатня кількість вологи та помірні температури. Якщо ці фактори непропорційні, кількість енергії, яку ми виробляємо, також буде недостатня.
Коли я відвідую фермерів, ми часто дискутуємо з ними. Багато хто повідомляє, що їхні врожаї переживають стагнацію або знижуються. Селекція вже відреагувала на ці умови, створивши сорти, стійкі до хвороб і спеки. Але у кращому випадку врожайність залишається на одному рівні. Складність ще в тому, що у світі є лише близько 1 млрд га земель під зернові, і щороку площі зменшуються. Подальша інтенсифікація виробництва, яку ми спостерігали протягом останніх 20 років (зокрема, в Росії чи Україні), вже неможлива, адже і так всі ведуть бізнес на доволі високому рівні. Ми теж цьому посприяли. Інакше кажучи: ми не можемо розраховувати на більшу кількість зерна, як це завжди було протягом останніх 100 років, коли селекція, технології, процес Габера-Боша, захист рослин та освітні процеси цілком задовольняли зростання попиту на продукти харчування.
Посилюючи «екологізацію» виробництва, ми також ризикуємо ще більше знизити врожайність. З огляду на зміну клімату, наше довкілля, здоров’я та суспільство ми, звісно, потребуємо дедалі більш екологічного сільського господарства, але лише за однієї умови: мусимо підтримувати врожайність. Саме тому ми роками просуваємо ідею гібридного землеробства.
Поки що ми дотримували сільськогосподарської політики, справедливої щодо людей. Наразі політика, на мій погляд, перебуває під тиском обставин, які змушують дивитися реальності у вічі й дбати не лише про захист довкілля, а про змогу прогодувати світ. Через зміни клімату, пандемію та війну в Україні цілком можливо, що нас спіткає дефіцит основних продуктів харчування. Я бачу багато ознак цього.
Франк Вексунґ: Ну, на мій погляд, ця проблема ніколи не зникала. Ми просто ввели себе в оману — особливо протягом останніх тридцяти років — нібито нам не потрібно перейматися запасами, як робили це раніше. Я не говорив би про нову кризу, а лише про те, що ми просто мусимо реалістично оцінювати політичні й кліматичні можливості й залежно від цього забезпечувати всередині країни розвиток сільськогосподарського виробництва.
terraHORSCH: Чи можливо знову заповнити зерносховища і все виправити?
Міхаель Хорш: Я вважаю, що за нинішніх обставин буде складно поповнити запаси. Хіба що клімат виявить прихильність до нас і подарує нам два «жирних» роки, що також цілком можливо?!
Франк Вексунґ: Це можливо. Треба лише захотіти. Однак важливо сформулювати мету. А також розробити системи заохочення у такий спосіб, щоб вони насправді це винагороджували.
А політики вже звикли до того, що сільське господарство не має проблем «накрити стіл». На початку 90-х ми мали 365-денний світовий запас урожаю. Завдяки, так би мовити, дуже сильній увазі до критеріїв ефективності у сільському господарстві ці запаси зменшилися. Натомість створенню фізичних запасів застосували фінансові інструменти. Та це працює лише доти, доки всі беруть участь у грі. Щойно десь виникають проблеми з постачанням, перше, що робить країна, — забороняє експорт або запроваджує експортні мита. Отже, ЄС як великий сільськогосподарський простір, зокрема Німеччина, мають взяти за цільовий критерій певний ступінь самозабезпечення і гарантувати його незалежно від моди і кон’юнктури. Під час коронакризи це питання також широко обговорювали. Раптом усі зрозуміли, що неможливо все передати на аутсорсинг, адже тоді ми не матимемо варіантів негайної компенсації збоїв постачання. Усі ці дискусії завжди ґрунтувалися на думці, що маємо справу із вільно доступним сектором. А це не так. Існують умови, на які необхідно зважати. Навіть якщо протягом останніх двадцяти, тридцяти років ціни на продовольство були порівняно низькі, найменша криза може спричинити їх різке зростання, що ми зараз і спостерігаємо.
Візьмемо останній приклад: три основних гравці на ринку пшениці — Україна, Росія та Індія — залишаються активними на сільськогосподарському ринку, попри неврожай в Індії, війну Росії в Україні. Усе, що мають у надлишку, вони експортують. А якщо вони нічого не постачатимуть, можна буде імпортувати з інших країн. Так це ідеалізовано уявляють макроекономісти. Але в реальності це так не працює — принаймні, в межах одного року.
terraHORSCH: Що потрібно змінити, щоб забезпечити майбутнє та продовольчу безпеку?
Міхаель Хорш: Річ не стільки в тім, що в майбутньому не буде що їсти. Варто поміркувати про те, що саме ми їстимемо у майбутньому. Ми маємо у заможному світі змінити свої харчові звички. Це означає, що потрібно зменшити частину раціону із тваринних продуктів і збільшити — рослинну. Звісно, можна подискутувати про те, на скільки відсотків. Найкращий шлях достатньо швидко розв’язати цю проблему — змінити наш раціон саме зараз, коли ціни зашкалюють. Коли фермери отримують 400–500 євро за тонну пшениці, коли курятина чи свинина коштують не один євро за кілограм, а два-три євро. І не варто забувати, що якщо ціни на зерно залишаться високими, мешканці третього світу матимуть величезні проблеми із харчуванням. Вкрай важливо подбати про те, щоб ми не лише забезпечили продовольчу безпеку в себе, а й допомогли цим країнам розширити їх власне виробництво продуктів харчування.