Досліди із соєю
У Німеччині набирає обертів вирощування сої. Культура росте дуже добре, особливо на півдні. Компанія HORSCH упродовж трьох років проводила у Швандорфі дослід. Мета — здобути практичний досвід і вдосконалити методи вирощування. Як саме проходив дослід минулого року, які знання отримали фахівці компанії та які досліди доведеться провести цьогоріч, дізнаєтеся із цієї статті.
Цього сезону компанія планує провести досліди з різними сортами сої та різними агротехнічними аспектами: глибиною висіву, внесенням поживних речовин та мікроелементів, шириною міжрядь, механічним способом боротьби з бур’янами тощо. У червні цього року посіви мали дуже добрий вигляд. «У перший рік сходи були дуже погані через занадто ранній висів (у середині квітня) і посушливі умови. На другий рік посіви з різним ступенем інтенсивності пошкодили зайці, тож поля довелося огороджувати. Останній рік дослідів на початку також не був ідеальний, адже весна знову видалася холодна і дощова. Через незначну ерозію сходи частково були нерівномірні з уповільненим раннім розвитком», — розповідає Йозеф Штангль. Хоча загалом соя для нас — нескладна культура. Але вона все-таки істотно залежить від певних параметрів. Щоб отримати задовільні врожаї, необхідне достатнє забезпечення вологою, особливо у фазі цвітіння, формування та наливання бобів. Інокуляція — ще одна передумова успішного вирощування сої.
Інокуляція
Минулого року під час дослідів основну увагу приділили інокуляції. Без неї неможливий оптимальний розвиток бульбочкових бактерій на сої. Лише за інокуляції соя може повністю втілити свій економічний потенціал врожайності. Оскільки види Bradyrhizobium, що трапляються лише в симбіозі із соєю, зазвичай відсутні в нашому ґрунті в природних умовах, інокуляція насіння важлива, щоб на корінні рослини утворилися бульбочки й забезпечили її атмосферним азотом.
Центральне запитання, на яке треба було знайти відповідь: що потрібно бактеріям? Досліджували, зокрема, різні мікроелементи, що їх виробляють бактерії: молібден, цинк, кобальт, сірку і цукор. «Ми перевірили, чи потрібно змінювати кількість бактерій для ефективнішої та надійнішої інокуляції. Окрім того, в насіннєву борозну внесли колу. В іншому досліді інокулянт нанесли на наповнювач, а потім безпосередньо в борозні змішали його з насінням сої. Ми точно помітили: що далі від насіння перебувають ризобактерії, то більш невизначений ефект. Найгірший результат дало розпилення інокулянта на поверхні, зокрема, разом із досходовим гербіцидом. Рівень виживання бактерій також залишався не визначеним для насіння, що його попередньо інокулювали на заводі за багато тижнів до сівби.Оптимальний варіант, коли інокулянт наносили рівномірно та мінімізували контакт із сонячним світлом. Для цього насіння добре загортали у ґрунт, і бактерії отримували миттєвий доступ до вологи. Загалом, сівба безпосередньо після інокуляції створює ліпші умови для колонізації коренів бульбочковими бактеріями.
У дослідах із повторною та одноразовою інокуляцією істотних відмінностей не помітили, хіба що зовсім незначні. Коли умови для розвитку бактерій не оптимальні, більшість їх лише частково може компенсувати цей недолік. Якщо інокуляцію провели правильно й ґрунтові умови добрі, подвійна інокуляція не знадобиться. Так само, як і внесення коли. «Цукор не покращив ефективність фіксації, — підтверджує Йозеф Штангль. — Було помітно дещо ліпше вкорінення, але це, ймовірно, можна пояснити наявністю фосфору й загальними змінами середовища, що спричинила кола».
Поживні речовини і добрива
Із дослідів із добривами вдалося зробити більш конкретні спостереження. Наприклад, калій і фосфор вносили у різний спосіб: під горизонт висіву або на поверхню, змінювали також норму добрив. «Ми знаємо, що калій загалом важливий для бобових, і спостерігали його позитивний вплив на врожайність сої, — говорить Йозеф Штангль. — Так само із фосфором. Підживлення за системою PPF, тобто внесення добрив окремо від насіння нижче за посівний горизонт, сприяло значно кращому розвитку (бічних) коренів на стрижневому корінні. Але варто зазначити, що на врожайності це принципово не позначилося. Тобто посіви на таких ділянках були явно сильніші, більш розвинені, але істотної прибавки в урожайності не сталося. З одного боку, це може бути пов’язано з тим, що на момент дозрівання умови були неоптимальні, й тому зрештою соя дозріла в екстрених умовах із доволі високою врожайністю (4,2 т/га). Але цього року ми й сіяли дещо пізно, через що не вистачило вегетаційного періоду. Із другого тижня травня для 000 сортів час стає не оптимальним. Тепер спробуємо посіяти сою одразу після сівби кукурудзи».
Окрім того, експериментували з позакореневими добривами (Yara Vita Raps Pro, Biotrac, бор/молібден, сечовина, сульфат магнію...). Деякі ділянки мали помітно більш насичені кольори. Однак позитивний ефект позначився лише на кольорі листя, а не на врожайності. «У результаті врожайність була лише трохи вища, але це хороша можливість зменшити стрес від гербіцидів у післясходовий період». Після другого року дослідів із позакореневими добривами можемо стверджувати, що за їх допомогою можна покращити стресостійкість рослин до застосування гербіцидів або неоптимальних умов вологості чи температури.
Дослідження сортів та умови місцевості
Важливе значення для вибору сорту має своєчасне дозрівання. У такий спосіб урожайність і здатність компенсації приблизно визначені заздалегідь. У сортовипробуваннях HORSCH порівнювали групи 00 і 000, а також ранні та пізні сорти всередині групи. Досліджували норми висіву від 35 до 75 насінин/м², оцінювали розвиток окремих рослин, визначали кількість стручків, висоту стручка та загальну масу рослини. Детально вивчали, як розгалужуються різні сорти, як вони реагують на рідкий висів або гірші сходи, наскільки вони здатні відновлюватися. Також перевіряли, наскільки швидко і рівномірно дозрівають різні сорти і як швидко проходять фазу раннього розвитку.
За словами Йозефа Штангля, результати розвитку посівів і достигання істотно різнилися. «Цієї першої прохолодної весни ми помітили, що сорт ES Mentor, наприклад, потребує більше часу у фазу раннього розвитку, але потім дуже добре розгалужується і зрештою стає потужний і стресостійкий. Інші сорти швидше розвивалися на початку, але не були настільки компенсаторними. Та це можна було помітити лише у зріджених посівах. Отже, густота сівби має бути оптимальною. Сорти 00 трохи менш ризиковані у вирощуванні, адже ліпше розгалужуються у зріджених посівах, звісно, за умови відповідного клімату. Та й нам також бажано мати трохи більше кліматичної удачі з цими сортами. Перевагу слід надавати більш світлим, сонячним місцям або південним схилам. Сорти 000-групи, тобто дуже ранні — межа для нашої місцевості в «нормальні» роки, щоб отримати хоча б наполовину стабільний врожай» (ми розташовані в регіоні вирощування кукурудзи з ФАО 240).
Соя походить із теплих регіонів, тому полюбляє злегка прогріті ґрунти. Загалом стрижневі корені сої добре почуваються у пухкому ґрунті, але з ущільненим ґрунтом здатні впоратися ліпше, ніж, наприклад, кукурудза. На легких ґрунтах насіння легше загортати під час сівби. Ґрунтова кірка тут також утворюється рідше. «Якщо ґрунти у вас схильні утворювати кірку або існує ризик замулення мулом і глиною, я спробував би точний висів, попри переваги та недоліки щодо врожайності». Проте і точний висів не обов’язковий. Ґрунт на поверхні має бути пухкий, щоб насіння змогло прорости як за нормальної глибини висіву 3–4 см, так і за ще можливої — 7 см. Це означає, що навіть на вологому ґрунті для цієї технології слід обирати менший і легший трактор. Вже третій рік поспіль основну проблему для сої створює суцільна ґрунтова кірка, що виникає унаслідок весняних дощів. Хороша схожість значною мірою залежить від того, наскільки вдалося уникнути цієї кірки або зруйнувати її. За наявності кірки точний висів буде виграшним. «Одна насінина мусить самотужки пробити землю. Якщо насінин більше і вони розташовані достатньо близько одна до одної в одній борозні, вони працюють, так би мовити, як команда, і їм легше розбити велику борозну». Власне на врожайність більше впливають інші фактори. Достатня кількість вологи в період до і після цвітіння в липні не завжди залежить від опадів. За поганої структури ґрунту стиснена й обмежена коренева система не здатна проникнути у всі його шари, і вода (разом із поживними речовинами) залишається невикористаною. Рослини не спроможні конкурувати з бур’янами, зокрема, у нас — з лободою. Конкуренція за простір і воду надто значна. Тому важливо оптимально застосувати досходовий гербіцид. Активні діючі речовини, здатні спричинити фітотоксичні реакції (пендиметалін або метрибузин на чутливих сортах, таких як ES Mentor), потребують точного розміщення насіння і стеження за погодними умовами».
Щоб зруйнувати кірку, є сенс застосовувати борону. Однак ретельно зважте, чи не створить надалі проблем зруйнована гербіцидна плівка. Просапування незадовго до змикання рядків (зазвичай на початку цвітіння, коли ширина міжряддя 50 см) часто є найбезпечнішим і найефективнішим рішенням. Проблемні бур'яни, з якими зазвичай не здатні добре впоратися гербіциди (осот, хвощ, берізка), у такий спосіб видаляються, кірка руйнується, а нові бур'яни, що проростають, закриваються посівом. Після цвітіння рослина швидко втрачає листкову масу, тож слід пам’ятати про подальший ріст бур’янів на сильно забур’янених ділянках.
Ширина міжрядь і глибина висіву
«Можна помітити, що 00-сорти мають триваліший період вегетації, отже, більше часу на розгалуження, ніж більш ранньостиглі 000-сорти. Від цього залежать і норма висіву та ширина міжряддя. Нижня межа кількості насінин на гектар досягається швидше у 000-сортів. У Баварії зазвичай сіють сою з міжряддям від 15 до 50 см», — резюмує Йозеф Штангль. — Для сортів із низькою здатністю до розгалуження і для ґрунтів, що не схильні замулюватися, ширина міжряддя має бути інша, оскільки надалі забур’яненість і пізній ріст бур’янів можуть створити проблеми. Особливо у прогалинах слід контролювати ромашку, лопух тощо».
Соя є чутливим видом бобових, тому з нею слід поводитися обережно, щоб не справити негативного впливу на схожість. Це стосується зберігання, транспортування насіння і, звісно, дозування у сівалці. «У нас є відповідні дозатори HORSCH, які справляють мінімальний механічний вплив на насіння», — пояснює пан Штангль. Детальніше про них можете дізнатися, ознайомившись з інструкцією з експлуатації машин.«Оскільки цього року дощів не передбачали, ми посіяли насіння на глибину приблизно 5 см — у шар із капілярною вологою. Насіння не слід закладати занадто глибоко, особливо за ранньої сівби, адже для його проростання потрібне тепло. Закривати вологу бажано прикочуванням. Коли горизонт проростання був вологий, ми висівали сою на глибину 3 см». Але восени важливо вирівняти поверхню поля, щоб не виникало проблем під час обмолоту. Якщо обмолочувати навіть на кілька сантиметрів вище, можна втратити від 5 до 10% урожаю. «Ліпше восени зайвий раз пройтися культиватором із лапами і посіяти сидерат, який навесні буде легко заробити у ґрунт. Тут зайві зимостійкі проміжні культури та рослини, що збагачують ґрунт азотом. Попри те що ми не ставили собі за мету накопичити значну кількість азоту в рік сівби, стартова доза 30 кг амонійного азоту під час висіву все одно позитивно вплинула на врожайність на дослідних ділянках. Навіть незважаючи на різні законодавчі норми щодо азоту в окремих регіонах, покривати його нестачу з мінеральних добрив варто лише в крайньому разі. Якщо ґрунт містить зависокий запас азоту, утворення бульбочок на корінні сої ускладнюється, адже рослині знадобляться на це додаткові зусилля. Кукурудза на зерно є для сої оптимальним попередником, через те що її пожнивні рештки поглинають азот. Проте не варто переоцінювати наявність поживних речовин у ґрунті після сої, особливо якщо вона дала високий урожай. Структура ґрунту, як правило, добра, але залишковий вміст азоту часто-густо низький, адже багато його виноситься разом з урожаєм. Набагато більше азоту залишається після кінських бобів чи гороху.
Отже, висновок:
Соя — нескладна культура. Вона дуже добре компенсує такі параметри врожайності, як густота стояння, кількість стручків/насінин і маса тисячі насінин. Натомість потребує багато вологи та вибаглива до сівби. Дотепер ми рідко мали такі проблеми як сонцевик будяковий або хвороби листя. «Після трьох років інтенсивних досліджень можу сказати, що найбільшими викликами є сівба та інокуляція. Якщо ці дві умови дотримали не оптимально, будуть збитки. Я також покладаю великі надії на селекцію. Завдяки ранньостиглим сортам із хорошою компенсаторною здатністю і стабільною врожайністю зона вирощування сої незабаром зміститься далі на північ», — резюмує Йозеф Штангль.