Велике мистецтво прямого висіву
Посуха і спека — лімітувальні фактори у рослинництві. Через зміну клімату дедалі частішають екстремальні погодні прояви. Щоб запобігти зниженню врожайності у сільському господарстві або навіть узагалі уникнути цього, аграрії вдаються до певних технологій. Серед них і прямий висів.
Стосовно прямого висіву Міхаель Хорш має чітку позицію: «Хто сприймає прямий висів як релігію, не враховуючи рентабельності, у найгіршому випадку просто зруйнує власне підприємство. У компанії HORSCH ми присвятили цій темі вже 40 років. У її найкращі та гірші часи». Коли застосовують пряму сівбу, слід зважати на деякі речі. «По-перше, прямий висів — це не питання техніки. Вирішальні чинники — хороша структура ґрунту, збалансована сівозміна, оптимальний покрив ґрунту і час сівби».
Нещодавно у Європі прямий висів застосовували як аргумент на користь накопичення гумусу. Поєднання нульового обробітку ґрунту і вирощування сидератів здатне підвищити вміст органічних речовин у ґрунті. Але якщо детальніше проаналізувати використання цієї технології у всьому світі, можемо знайти найрізноманітнішу мотивацію, аби застосовувати нульову технологію. У посушливих регіонах основна мета — однозначно заощадження вологи. У спекотних, частково субтропічних регіонах важливий суцільний покрив ґрунту, аби його температура не підвищувалася до показників, що становлять загрозу для кореневої системи. У регіонах, багатих на рясні опади, завдяки прямому висіву і, як наслідок, щільному покриву ґрунту, запобігають утворенню ерозії. Не слід забувати й про регіони із дуже низькою врожайністю: тут прямий висів допомагає заощаджувати витрати.
Прямий висів як технологія для заощадження вологи
Через зміну клімату й екстремальні хвилі спеки (35–40%) останніх років, що вже засіли в печінках деяких аграріїв, дедалі актуальнішою стає тема прямого висіву і технологій, що зберігають вологу. Потерпають, зокрема, регіони Угорщини, Румунії та Болгарії. Чому прямий висів здатен частково розв’язати проблему?
«Візьмемо для прикладу згадані країни. Основними культурами там є кукурудза, озима пшениця, озимий ріпак і соняшник. У вересні та жовтні після збирання ріпаку чи соняшнику, ще доволі сухо. Тому оптимальним може бути висів пшениці за допомогою Avatar після ультраповерхневого обробітку машиною Cultro. Після кукурудзи, як правило, доречно посіяти пшеницю сівалкою з однодисковими сошниками. Звісно, якщо на полі забагато пожнивних решток, солому спочатку треба дещо заробити в ґрунт, наприклад, за допомогою короткобазової дискової борони. А от чи проводити прямий висів кукурудзи навесні — як це практикують, наприклад, у Бразилії, — завжди слід вирішувати окремо в кожному випадку. Адже якщо ґрунт прогрівся недостатньо, це завжди ризик!»
Ґрунтовий покрив
Чорні оброблені поля не так добре відбивають сонячне проміння, як необроблені ґрунти або покриті рослинністю. Поглинаючи сонячні промені, вони сильніше нагріваються. Звісно, це залежить також від типу ґрунту. Наприклад, темні, коричневі аж до чорних ґрунти набагато швидше прогріваються, аніж світлі чи з червонуватим відтінком. «Ми виходимо з того, що шар рослинних решток ліпше захищає ґрунт, покращує водний баланс і зменшує ерозію».
Надалі це позитивно позначається на проростанні та розвитку кореневої системи. Тобто культура здатна розвиватися краще, коли ґрунт не перегрівається. «Звісно, це може бути й певним обмеженням, зокрема навесні. Адже в деяких регіонах ґрунти взагалі не прогріваються до мінімальної температури. Те, що з одного боку, є перевагою, із другого — може бути недоліком, особливо, коли ґрунт прогрівається недостатньо». Якщо ж земля має зависоку температуру, оптимальне проростання та розвиток кореневої системи неможливі. За досягнення максимальної температури рослини припиняють ріст і розвиток. А коли температура вища за максимальний показник, так що білок починає руйнуватися, розвиток рослин припиняється повністю. У деяких регіонах, де трапляється екстремальна спека, це справжній виклик.
Окрім того, ґрунтовий покрив створює ще одну перевагу: волога, яка піднімається на поверхню, там же й затримується. Це утворює своєрідний мікроклімат, коли залишкова волога збирається у верхньому шарі ґрунту й забезпечує оптимальні сходи посівів. «Щоб зрозуміти це, достатньо у червні або липні пройтися босоніж посівом пшениці, в якому на поверхні немає рослинних залишків. Навіть якщо посіви густі і ґрунт вкритий посівом культури, на чорноземних ґрунтах можна обпекти підошви. Для мене із цього зрозуміло, що цей взаємозв’язок все одно лишається, а розвиток посівів триває довше, коли поверхня вкрита пожнивними рештками.
Я помітив ще одну проблему — миші. Вони почуваються дуже комфортно, коли стерня зависока або солома довго лежить на полі. Нещодавно у Румунії я був свідком такого випадку. Посіви ріпаку мали непоганий вигляд, але на полі один на одному були мишачі ходи! Те саме стосується слимаків. Якщо на полі є довга солома і висока вологість, слимаки з’їдають посіви ріпаку, пшениці тощо».
Вирощування сидератів за нульової технології
Завжди є перевагою, коли перед прямим висівом культури на полі вирощують сидерати. Однак за умови, що ґрунт достатньо забезпечений вологою, а сидерат вибраний правильно.
До того ж сидерати можуть сприяти накопиченню гумусу. Окрім того, вони слугують фітосанітарним бар’єром між попередником і наступною культурою. «У традиційній технології вирощування цей бар’єр створюють за допомогою обробітку ґрунту».
Коли кількість опадів недостатня, аграрії зазвичай дискутують стосовно того, чи не використовує сидерат додаткових запасів вологи. «Зрозуміло, що в такому разі в деяких регіонах користуватися ними просто неможливо. Адже якщо в період між збиранням врожаю і наступною сівбою не буде дощів, сидерати також не ростимуть, тож вирощувати їх немає жодного сенсу».
У який спосіб активно зупиняють ріст сидератів? Це може відбуватися через їх вимерзання. Сидерати можна подрібнювати агрегатом з ножами або прибрати з поля за допомогою гліфосату. «Тут слід зважати на раціональність того чи того методу в певному регіоні. Адже у Європі застосування гліфосату вже недовго залишатиметься можливим. Доведеться вдаватися до інших методів, аби прибрати сидерат із поля».
Стосовно прямого висіву часто-густо запитують, чи не суперечать один одному прямий висів й обробіток ґрунту. Наша відповідь: ні, в жодному разі, навіть навпаки. «Комбінація того й того, на нашу думку, навіть може стати ключем до успіху в майбутньому. Причини для цього різноманітні. З одного боку, ми спостерігаємо, що прямий висів і висока врожайність завжди забезпечені, коли структура ґрунту оптимальна. Належної структури ґрунту можна досягти або сприяти її покращенню, як ми вже згадували, за допомогою вирощування сидератів. Тоді само собою зрозуміло, що є сенс спушувати ґрунт із певним тривалим інтервалом і в такий спосіб посилювати здатність коріння проникати у глибші шари й діставатися вологи, яка в них міститься.
Ми бачимо, що навіть у таких країнах, як Бразилія, де нульова технологія є прийнятою практикою упродовж десятиліть, проводять глибоке розпушування ґрунту на глибину 30–40 см що п’ять років. Адже навіть попри вирощування сидератів ґрунти ущільнюються (насамперед, за високого вмісту піску)».
І все ж таки в якому напрямі розвивається практика прямого висіву у Європі? Чи має вона тут майбутнє? «Ми маємо виходити з того, що екстремальні погодні явища траплятимуться частіше, і дедалі буде більше спекотних посушливих років. У нашій кліматичній зоні нульову технологію із відсутністю будь-якого обробітку ґрунту ми найвірогідніше не спостерігатимемо або бачитимемо дуже рідко. Я гадаю, що підприємства мають налаштовуватися на те, аби у посушливі роки готувати ґрунт до ймовірного прямого висіву. Тобто подрібнювати й ідеально розподіляти солому, залишати після зернових якнайкоротшу стерню, уникати переущільнення ґрунту і глибоких колій під час збирання врожаю (наприклад, завдяки застосуванню технології постійних колій) тощо».
Це стисло і загалом на тему прямого висіву. У наступних випусках terraHORSCH ми детальніше розповімо, де який метод сівби підходить (за допомогою дискових чи анкерних сошників), як його застосовувати і який попередній обробіток є оптимальним, якщо він взагалі потрібен.
Окрім того, дамо поради щодо співвідношення C:N у пожнивних рештках, довжини подрібнення рослинних решток і як із цим впоратися.
