Простота заради оптимальної ефективності: як господарство змінює підходи

У своєму господарстві у Новій Зеландії Том Радж, уродженець Великої Британії, багато що робить по-інакшому. Упродовж багатьох років він разом із батьком Майклом створював, на перший погляд, просту систему, яка тримає в центрі уваги структуру ґрунту, ефективність і безперервний розвиток — у всіх аспектах.

Мід-Кентербері розташований у самому серці Південного острова Нової Зеландії. Цей регіон відомий родючими ґрунтами і помірним кліматом. Том Радж разом із родиною вирощує тут пшеницю та ячмінь. Він керує господарством, що має в обігу 750 га. Частину площ засіває травами, щоб виготовляти сінаж і випасати ягнят.

Із Великої Британії до Нової Зеландії

Сільськогосподарські корені родини Раджів були започатковані на зовсім іншому кінці світу — у Великій Британії. Батьки Тома — Джорджина та Майкл — мали в Оксфордширі господарство змішаного напряму. Саме там Том познайомився зі своєю майбутньою дружиною Анджі. Вона була родом із Нової Зеландії та подорожувала Європою. Під час їхнього весілля Том уперше відвідав Нову Зеландію. Цей край полонив його одразу, й він побачив у ньому великий нерозкритий потенціал. Спершу Джорджина і Майкл приїхали до Нової Зеландії на весілля Тома й Анджі. Несподівано для себе вони захопилися ідеєю саме тут розпочати нове життя й також працювати в сільському господарстві. Вони вирішили продати господарство у Великій Британії та емігрувати — разом із дітьми і батьками. Й ось вже 2001 року три покоління родини Раджів оселилися у своєму новому домі на південній півкулі. «Тоді британська аграрна політика не відповідала нашому уявленню про сільське господарство, — каже Том. — Мені не подобалася система субсидій. На мою думку, люди більше прагнули отримувати виплати, аніж втілювати власні ідеї чи наважуватися на експерименти. Тут жодних субсидій немає — ти покладаєшся лише на себе. І нам це до вподоби», — додає він.

Щоб утілювати свої переконання, Майкл і Том придбали два господарства загальною площею 400 га в дуже родючому регіоні Мід-Кентербері. На той момент середній розмір полів становив лише 8 га, й це суттєво ускладнювало ефективну організацію робіт. Тож вони доклали чимало зусиль, щоб об’єднати ділянки. Так вдалося оптимізувати використання робочої сили і техніки. Сьогодні середній розмір поля становить вже 46 га. Це значно спрощує багато процесів — від сівби до збирання врожаю й утримання тварин. Господарі намагалися постійно розширювати своє підприємство. Тож наразі загальний розмір господарства збільшився приблизно до 750 га.

Спрощення як ключ до успіху

«Коли ми щойно приїхали сюди, робили все те, що робили й місцеві фермери, — розповідає Том. — Окрім пшениці та ячменю, вирощували льон, горох, квасолю, а також трави, конюшину і капусту. Тримали овець і навіть стадо молодих оленів. Але все це згодом стало надто складним, особливо контролювати витрати. Щоб досягти ефективності, необхідно було спростити систему — це стало нагальним питанням. Тож ми почали працювати із системою менеджменту». «Доволі швидко ми зрозуміли, що фуражний ячмінь приносить не менше прибутку, аніж інші культури, причому має значно менше ризиків у вирощуванні. Щойно ми визначили, куди слід спрямовувати гроші, змогли все оптимізувати, аби наше виробництво було ефективним», — додає він.

«Ми застосовуємо безплужну систему обробітку ґрунту. Запровадили сівозміну: травосуміші, пшениця, ячмінь, травосуміші. Власне, мусили б мати серйозні проблеми з бур’янами, через те що вирощуємо переважно зернові, але це не так. Після останнього укосу трави обробляємо поле гліфосатом. Потім залишаємо ділянку під паром близько чотирьох місяців. Підсіваємо також конюшину.  Гліфосат її не знищує, тож вона продовжує рости. Якщо рік вдалий і влітку випадає достатньо дощів, можемо навіть ще раз випасти там худобу. Й усе це — з одного посіву. Тобто можемо зібрати до чотирьох урожаїв, перш ніж восени знов засіяти поле пшеницею. Раніше наші зернові культури значно потерпали від засилля бур’янів. Але тепер усе тримаємо під контролем».

Правильна техніка

«Наразі всю солому залишаємо на полях. Раніше ми її продавали, але це неефективно, оскільки з нею з ґрунту виносяться поживні речовини». Щоб працювати на полі, де багато пожнивних решток, потрібна відповідна сівалка. Приїхавши до Нової Зеландії, Майкл і Том привезли чотириметрову дискову сівалку. Але дуже швидко стало зрозуміло, що для місцевих умов вона не підходить. Тоді прислухалися до поради старого друга й сусіда й обрали анкерну машину: «Зі  Sprinter 8 CO, що ми тоді купили, ми працювали загалом 16 років. І завжди були задоволені цією машиною, адже анкерний сошник сіяв без проблем навіть на полях із великою кількістю соломи після збирання». Коли площ стало більше і ми впровадили безплужну систему, знадобилася машина з більшою робочою шириною. Тоді в господарстві з’явився Sprinter 12 SW. «Цією машиною сіємо всі культури за різних умов — як напряму, так і після обробітку ґрунту. Висіваємо нею навіть травосуміші. При цьому машина залишається зносостійкою, тож є для нас економічно вигідною», — захоплено розповідає Том.

«Деякий час ми міркували, чи не варто повністю перейти на прямий посів. Але я ніколи не прагнув цього категорично, адже вважаю, що цілеспрямований обробіток ґрунту має свої переваги і не зашкодить. Добре налагоджена система вирощування не зруйнує ґрунтового життя. Воно здатне швидко відновлюватися, якщо приділяти увагу біології ґрунту. Наприклад, ми застосовуємо азотобактер, псевдомонади, триходерму і бацилу — тобто ті засоби, в яких ми впевнені, що вони принесуть користь. Додаю до цього ще джерело поживних речовин, наприклад, мелясу, рибні продукти чи морські водорості. Щоб якомога надійніше долати бур’яни, проводимо неглибокий обробіток ґрунту за допомогою культиватора або дискової борони. «Це доволі цілеспрямований обробіток. І постійно намагаємося акумулювати вологу в ґрунті».

Нарощування органіки і використання поживних елементів

Зберігати вологу в ґрунті надзвичайно важливо з двох причин. У Новій Зеландії інколи панують сильні й гарячі північно-західні вітри. Ці суховії дуже висушують ґрунт. Тому потрібно стратегічно ставитися до обробітку ґрунту, щоб запобігти втратам вологи. До того ж, на відміну від більшості місцевих фермерів, Том і Майкл свідомо відмовилися від зрошення — це частина стратегії контролю витрат. «Коли ми вже кілька років тут працювали, розпочався справжній бум: усі встановлювали системи зрошення», — розповідає Том. У регіоні за рік випадає в середньому приблизно 850 мм опадів. Тобто клімат не посушливий — питання в тому, коли саме впродовж року випадають дощі. «Щоб зрошування було економічно виправданим для нашого господарства, нам довелося б подвоїти обсяги виробництва. Там ми компенсували б витрати на воду, але більшими наші прибутки не стали б. Тож моя мета — покращувати структуру ґрунту й утримувати вологу без зрошення».

Для Тома живлення рослин посідає особливе місце. Адже саме добрива формують одну з найвагоміших витратних частин у структурі господарства. Останніми роками господарі переглянули свою загальну стратегію. «Щороку ми аналізуємо ґрунти на всіх полях, щоб розуміти, з чим маємо справу, — пояснює Том. — Результати, що ми отримували, змусили нас змінити підхід. Тепер ми застосовуємо систему аналізу ґрунту за Альбрехтом, яка особливо враховує співвідношення кальцію та магнію». Ця зміна підходу принесла реальні переваги: «Ми виявили, що коли цілеспрямовано підвищувати вміст магнію, суттєво покращується здатність ґрунту утримувати вологу. А це величезний плюс зважаючи на те, що ми не застосовуємо зрошення», — додає Майкл. Окрім того, ми проводимо тести за системою менеджменту SAP протягом усього вегетаційного періоду. Вони надають цінну інформацію про стан рослин та їхню потребу в поживних речовинах. Нещодавно також впровадили бенчмаркінг YEN (Yield Enhancement Network), щоб краще зрозуміти чинники, які обмежують урожайність зернових.

Внесення рідких добрив

Прогнози щодо опадів часто не справджуються. Тож оскільки господарство працює без зрошення, дуже важливо, аби поживні речовини засвоювалися швидко. «Для рідких добрив достатньо 2–3 мм дощу, й вони одразу потрапляють у ґрунт. Із гранульованими добривами це неможливо. Тому застосовуємо добрива більш обмірковано», — пояснює Том. Водночас у господарстві активно експериментують із позакореневим підживленням. Перші польові випробування показали: саме на завершальних етапах внесення добрив можна заощадити до 50%, не втрачаючи врожаю. «Щоб експериментувати, потрібна сміливість. І навпаки — треба експериментувати, щоб бути сміливішим, — підсумовує Том. — Саме це останніми роками дало нам справжній поштовх уперед. У майбутньому зосередимося на ефективності живлення. Окрім того, ми збираємо дощову воду й самотужки виготовляємо рідкі добрива».

Ефективність поживних речовин значною мірою залежить від техніки. Тому в господарстві вирішили придбати високопродуктивний обприскувач Leeb 12 TD. «Ми купили його не для того, щоб обробляти більше площ, а щоб працювати ефективніше», — наголошує Майкл. Завдяки більшій місткості робочого бака робимо менше заправлень у господарстві, отже, заощаджуємо цінний час для роботи в полі». Окрім того, цей обприскувач спеціально призначений для ефективної роботи навіть за сильного вітру. «У нашому регіоні часто бувають сильні вітри, й доводиться працювати в далеко не ідеальних умовах. Раніше це створювало проблеми, тепер уже ні», — розповідає Том. Завдяки системі активного керування штангою обприскувач Leeb здатен працювати на відстані лише 40 см від цільової поверхні, забезпечуючи ідеальну аплікацію. «Це вражає! Поки не побачиш на власні очі, важко повірити», — захоплено додає Том. Фермер перевірив це на практиці: за допомогою реактивного паперу, різних типів форсунок і варіацій швидкості руху. «Ми провели багато випробувань і врешті зупинилися на форсунках O3 з нормою внесення 100 л/га. Це наша оптимальна конфігурація», — розповідає Том. Точне внесення можна застосовувати не лише для добрив, а й для фунгіцидів. «Leeb 12 TD справді забезпечив прорив щодо ефективності. Тепер одна людина може працювати щонайменше у 2,5 разу продуктивніше, аніж із нашою попередньою технікою».

Дослідження заради постійного вдосконалення

«Як фермери ми прагнемо, щоб нові технології допомагали нам працювати не лише ефективніше, а й більш екологічно і стало», — говорить Том. — Коли дивимося в майбутнє, розуміємо: багато чого ми ще не знаємо, і цього лише належить навчитися». І в цьому він має відчутну допомогу: Том бере участь у групі, до якої входять 12 фермерів із різних регіонів Нової Зеландії. «Деякі з них господарюють на узбережжі, інші — в горбистій місцевості. Хтось застосовує зрошення, хтось — ні». Щороку кожен учасник намагається провести власний агрономічний експеримент — завдяки цьому група має змогу опрацювати 13 різних результатів. Окрім того, фермери регулярно діляться власним досвідом.