Як аграрії живуть і працюють в умовах війни
Попри всі втрати й виклики українські агропідприємці продовжують працювати і навіть інвестувати. Щодня на межі — випробування на міцність бойовими діями, екстремальними погодними умовами, непрогнозованими цінами, відсутністю звичної логістики і складнощами збуту зібраного врожаю.
Василь Штендера — власник інноваційного агропідприємства ТОВ «Додола 2021», що на Херсонщині, пристрасний прихильник технології ноу-тілл. Він практикує її протягом 15 років. Точне землеробство та модернове оснащення — для нього цілком зрозуміла річ. До війни отримував з одного поля два врожаї на рік — там, де на поливних землях рано збирав зернові, потім вирощував пожнивну сою.
Робили, що могли
Усі землі підприємства — близько 4200 га — потрапили під російську окупацію. Поля, на яких раніше збирали пшеницю, ріпак, соняшник та сою, опинилися в епіцентрі бойових дій або на лінії оборони. «Увесь звичний перебіг життя обірвався в одну мить. Ми робили, що могли. Насамперед допомагали людям: виготовляли й роздавали борошно, олію, розвозили гуманітарну допомогу, дизель для генераторів, допомагали лікарням, вивозили своїх працівників разом із сім’ями», — згадує Василь Штендера.
Із перших днів намагалися зберегти бодай якусь техніку. Через блокпости вивозити її було небезпечно, тому багато машин ховали по городах і подвір’ях співробітників, які лишилися на місцях. Менші машини буквально закопували в землю. У такий спосіб вдалося зберегти принаймні частину найважливішої техніки.
На базі й на складах викрали вантажівки (пострадянські машини), кранову установку, оснащення для зрошення, нові навантажувач Merlo зі стрілою 9 м та JCB — останні дві машини згодом надзусиллями вдалося повернути. Зникло приблизно 300 т добрив (рідкого КАСу), ЗЗР і насіння. Мародери порізали або зруйнували ємності для зберігання рідких добрив на 150–200 т. Неможливо відновити й систему для поливу. Поля спалила ворожа ракетна авіація. Зокрема, згоріло 180 га озимої пшениці (4 т/га очікуваного врожаю), 200 га озимого ріпаку — ще на початку березня 2022-го, а в період жнив — ще 150 га. Загальні втрати сягнули понад 40 млн грн, і це ще не враховуючи поливальної установки.
У лютому 2024-го ДСНС повідомляла, що в Україні потенційно замінованими лишаються 156 000 кв. км. Щоб їх розмінувати, потрібно 37 млрд доларів і понад 10 тисяч саперів. Від початку війни на мінах підірвалося 128 українських аграріїв.
За даними Міністерства аграрної політики, від початку повномасштабного вторгнення агросектор України зазнав збитків на понад 11 млрд доларів, і сума продовжує зростати. Значна частка збитків — це руйнування та крадіжки сільгосптехніки. Зокрема, окупанти зруйнували елеваторне обладнання, а зерно, що там зберігалося, вкрали або знищили. Менша, але теж чимала частка збитків припадає на багаторічні сади, що їх знищив ворог.
Усе заново з нуля у розпал війни
До 70% земель у листопаді 2022 року звільнили українські військові. Та відновлювати їх довелося аж до червня 2024-го. Повернулося до 80% працівників. Наразі у ТОВ «Додола 2021» працює 30 людей.
Техніку ремонтували власноруч, щоб полагодити деякі машини, знадобилося до трьох місяців. Поля потрібно було розміновувати. Державних програм ще не існувало, заяви до МНС лишалися без відповіді, тому саперів наймали власним коштом. «Ми розуміли, що гуманітарної допомоги не буде. Питання стояло руба — жити чи померти. Тому вирішили працювати самостійно», — розповідає господар.
Найперше визначили, які поля можна швидше і дешевше розмінувати. Щодо розмінування доводилося вибудовувати цілий ланцюг, бо спочатку потрібно було підвестися економічно. А для цього необхідно було продати продукцію — ті довоєнні залишки, що вдалося зберегти. Але більшість зернотрейдерів відмовлялася, тому що дороги були зруйновані, та й їхати було небезпечно. Власну техніку господарство втратило. Везти збіжжя доводилося далеко, бо Херсон був відрізаний, порти закриті, а вся переробна інфраструктура зруйнована вщент. У цьому регіоні логістика коштувала у півтора-два рази дорожче, ніж деінде в країні, а везти потрібно було вдвічі далі. А власне продукцію доводилося продавати надто дешево.
Усе ж вдалося продати трохи продукції. Завдяки коштам, що збереглися на рахунках із довоєнних років, і власним підробіткам Василь Штендера домовився приватно про розмінування 1500 га. За це заплатили 7,5 млн грн. На цих полях із крайнім строком 14 червня 2023-го посіяли сою та соняшник. Ще з 2021 року мав насіння ультраранньої сої — тієї самої, яку до війни вирощували як другий урожай. Без поливу зібрали 14,5 ц/га сої та 19,8 ц/га соняшнику. Зібравши урожай, змогли тогоріч розрахуватися з орендарями.
Власна методика очищення полів
Інноваційний аграрій, який майстерно випробовував і практикував на своїх полях нові технології, вигадав також власну методику очищення землі від мін. Ця весна була волога, й на полях буйно росли бур’яни. Це ускладнювало роботу саперів. Щоб обробляти гербіцидами та висушувати бур’яни, застосовували аграрні дрони. Це було надто складно, адже на польоти дронів не видавали дозволів. Усі роботи доводилося узгоджувати і на місцевому рівні, і з військовими. Обробіток гербіцидами давав два ефекти: бур’яни не переростали, тому очищувати поля від мін можна було швидше та більш безпечно. Ситуацію вивчали за допомогою місцевих мешканців, які знали, де розташовувалися ворожі війська, де вони могли закласти міни і встановити розтяжки. Потім проходили металошукачами. За участю військових саперів до червня 2024 року розмінували зрештою ще 1500 га .
На щастя, аграрієві вдалося знайти людей для цих робіт, а також дочекатися програми гуманітарного розмінування. Адже на найважчих територіях вартість таких робіт сягає 350 грн/кв. м, тобто розмінування одного гектара коштувало 3500 тис грн. Це, зокрема, поля, де проходила лінія оборони, — у Василя Штендери таких 1000 га. Там діставали по 300 мін з одного поля (47 га). Вартість залежить також від ступеня забур’яненості, виду забруднення (залишки від артснарядів чи міни) тощо. На очищення цих 1000 га Василь Штендера отримав допомогу з боку гуманітарних програм. До 400 га ще залишилося — там найбільш складні протипіхотні міни.
Надійні партнери та нові інвестиції
За останніх два роки Василь Штендера понад 30 млн грн інвестував у відновлення свого господарства. За допомогою попередніх зв’язків і кредитних програм отримав нову техніку. До війни купили в лізинг 18-метрову сівалку HORSCH Avatar, тож мали невиплачений борг. Позитивна попередня співпраця і дружні взаємини допомогли домовитися про реструктуризацію боргу. Вдалося також отримати кредит за програмою світового банку під невеликі відсотки (3–7%). Щоб розв’язати проблеми з логістикою, придбали п’ять нових автомобілів. А ще цього року купили самохідний обприскувач HORSCH Leeb (попередню оплату за нього переказали ще до війни). Його Василь Штендера вважає однією з ключових машин для технології ноу-тілл. До цього в господарстві був старий обприскувач. Але постачання запчастин порушене, багато фахівців з обслуговування виїхали за кордон. Тож господарство потребувало високопродуктивної та широкозахватної техніки.
HORSCH Avatar із шириною захвату 18 м придбали у лізинг. Ним сіють «по нулю» зернові та ріпак. Це перша машина цього модельного ряду в регіоні. У жовтні цього року сівалка натрапила на міну й була серйозно пошкоджена. На щастя, тракторист зазнав неважких тілесних ушкоджень 
Новий самохідний обприскувач HORSCH Leeb VL придбали цього року
Складні умови роботи
Раніше в сезон техніка могла працювати в полі цілодобово, щоб встигнути в оптимальне часове вікно. Тепер же під час комендантської години виходити в поле заборонено: тобто після дев’ятої вечора й до п’ятої ранку. Це істотно скорочує час для внесення гербіцидів. Доводиться планувати процес так, щоб якомога більш ефективно використовувати ранкові години з п’ятої та вечірні з п’ятої-шостої до дев’ятої.
Сіють лише вдень. За словами Василя Штендери, виконати заплановані обсяги робіт вдавалося завдяки високопродуктивній техніці. Озимий ріпак, соняшник і сою сіяли Maestro 24.70 SW та Maestro 36.50 SW, зернові — старішою Pronto 12 NT і новішим (першим на Херсонщині) Avatar 18.25 SD.
Наразі найбільш рентабельна культура — ріпак. Але він і найвибагливіший. Сівозміна потребувала додаткових культур, які давали б змогу вчасно проводити операційно-технологічні процеси. Тому цього року почали сіяти кукурудзу. Попри те що пшениця менш рентабельна, вона залишається однією з основних культур. Цьогоріч під неї теж заклали значні площі.
Ще один виклик — як знайти кваліфікованих фахівців і зберегти техніку. Консервувати її і ставити в ангар під одним дахом надто ризиковано. Тому доводиться й надалі переховувати техніку, в належний спосіб готувати. Буває, що вона зазнає технічної шкоди, тож перед початком сезону потрібно переглядати кожну деталь, кожну кнопку. Критично бракує механізаторів, які могли б якісно виконувати і технічні, і польові роботи.
Врожай в умовах аномальної спеки та екстремальної посухи
Цей рік був аномальний — з високими температурами та посухою, бракувало запасу вологи. За перше півріччя 2024 року випало 50–60 мм опадів, коли середня річна норма в цьому регіоні — від 380 мм. До того ж через розмінування з верхнього шару ґрунту додатково випарувалася волога. «Наші поля не були в обробітку по 10–15 років, і це допомогло нам зберегти хоч якусь вологу. Ті, хто наважився передискувати свої поля, щоб вирівняти, лише зазнали втрат», — розповідає аграрій.
Температура тривалий час не опускалася нижче за 40 °С. Унаслідок цього часто виникали пожежі. Горіла в тому числі й пожива для тваринного світу. Трапився випадок, коли 4 га соняшнику повністю з’їли зайці. Через високу температуру абортували початки кукурудзи, тож вона дала критично низький урожай і виявилася збитковою.
На врожайність негативно вплинуло й те, що впродовж двох років поля не засівали й на них істотно поширилися бур’яни. Цього року пшениця вродила 35 ц/га, ріпак — 20 ц/га.
«Не чекаємо й високого врожаю соняшнику, бо посіяли його пізно. Загалом збиральну кампанію провели на два тижні раніше середнього строку — таких аномалій не пригадую за життя», — далі не без суму веде розмову господар.
Збиральна кампанія була викликом: господарство має два власних комбайни, ще чотири зазвичай винаймали. Тепер контрагенти боялися їхати, і лише БФ «Жнива Перемоги» погодився допомогти збиральною технікою безоплатно.
Найбільші дві проблеми: вибухо- й пожежонебезпека
«З огляду на посуху та високі температури, а також обстріли — лінія бойових дій досі від нас на відстані 20 кілометрів — перебуваємо на постійному чергуванні пожежної служби. Коли були загоряння від снарядів, доводилося гасити цілі села, свої та чужі поля. Для нас це означає: щодня на чергуванні, щодня на нервах», — говорить Василь Штендера.
Ще одна з небезпек — ворог намагається скидати на поля дрони, щоб спалити врожай. Навіть прицільно на комбайн, що працює в полі. Доводиться співпрацювати з військовими розвідниками, аби вчасно отримувати попередження.
Бо на кону дуже багато всього: відповідальність перед працівниками, пайщиками, кредитодавцями. З іншого боку — культури треба збирати максимально швидко і в строк.
Щоб запобігати поширенню пожеж, вдалися до цільових заходів: поля по периметру обійшли культиватором Tiger MT і дисковою бороною Joker RT. Розділили їх на смуги по 50 га. «Це максимально врятувало наш урожай і нам пощастило його зібрати. Найголовніше — робота не пішла нанівець», — підкреслює Василь Штендера.
Для чого обробляти поля
Василь Штендера не відступає від принципів технології ноу-тілл. Більшість його полів не були в обробітку по 10–15 років.
Ґрунтообробні агрегати Tiger і Joker аграрій придбав до війни, щоб вирівнювати площі й готувати їх під систему поливу, яку планував поетапно встановити на всіх полях. Після того як окупанти підірвали Каховську греблю, у цьому регіоні ще довго не буде можливо культивувати поливне рослинництво. Постраждали від цього виноградники, ягідники, овочеві поля…
Тепер Василь Штендера використовує Tiger і Joker для підготовки й вирівнювання полів, які отримує «у спадок» від фермерів, які від них відмовляються, бо не мають змоги господарювати. Після збирання врожаю доводиться також обробляти поля, що вигоріли. Намагається робити це максимально ефективно: якщо вже доводиться культивувати, то заразом вносять на глибину фосфорні добрива.
Проте загалом структуру ґрунту і стерню намагаються зберегти: навіть ті поля, що мали вирви, не обробляли, а засипали екскаватором ями й точково вирівнювали. Цього року господарство відновило картографування полів, у тому числі завдяки поповненню земельного банку від нових орендодавців.
Логістичні виклики та рішення
Завдяки власному логістичному парку налагодили співпрацю з компаніями-зернотрейдерами. На своєму підприємстві зберігати продукцію ризиковано, тому домовилися, що зберігатимуть збіжжя на потужностях закупівельників та реалізуватимуть в міру потреби. Тож до нового року вивезли продукцію, а згодом реалізовували її партіями. Це дало змогу продовжити діяльність і навіть розрахуватися з боргами вже цьогоріч.
У машинно-тракторному парку господарства є багато техніки з портфоліо HORSCH 
У машинно-тракторному парку господарства є багато техніки з портфоліо HORSCH