Дощова осінь — на поганий урожай?
«Ще ніколи від перших метеорологічних спостережень 1881 року в Німеччині не фіксували таку кількість опадів упродовж дванадцяти місяців поспіль» — повідомляє Німецька метеорологічна служба (DWD). І це станом на червень 2024 року! Та ця погодна ситуація суттєво не змінилася й пізньої осені 2024-го. Це, мабуть, можуть підтвердити багато фермерів.
Згідно з незалежними опитуваннями, в Німеччині майже половину площ під озимими цьогоріч засіяли із запізненням. Проте навіть там, де сівбу провели вчасно, посіви здебільшого зазнали впливу надмірної вологи.
За даними, що опублікувала Німецька метеорологічна служба, на початку листопада ґрунти майже по всій території Німеччини були перенасичені вологою, за винятком північного сходу країни. Вміст води в ґрунті значною мірою впливає і на його температуру. Якщо ранньої весни завдяки теплому дощу із заходу ґрунт прогрівається швидше, то восени перезволожена земля містить менше повітря у ґрунтових порах, що уповільнює його охолодження.
У щільніших за масою ґрунтах добові коливання температур менші. Здавалося б, більш рівномірні температури мають сприяти кращому росту рослин. Чому це не завжди так, можемо зрозуміти, якщо проаналізуємо, як ґрунти забезпечені киснем. Бактерії та загалом уся ґрунтова біота потребують кисню. Без нього ґрунт деградує, поживні речовини погано вивільнюються та перетворюються. Утворення кореневих волосків також залежить від вмісту кисню у ґрунті. Коли його бракує, коріння зменшується або починає загнивати. У процесі дихання виділяється надлишковий вуглекислий газ, який не може вийти з ґрунту назовні. Це додатково шкодить кореневій системі. Гіпоксія суттєво впливає на гормональний баланс рослин, змінюючи її призначення з «давати врожай» на «вижити за будь-яку ціну».
Щільніші ґрунти навесні прогріваються повільніше. Як наслідок, коренева система розвивається слабше, інфільтрація та висихання також відбуваються повільніше. Тому слід бути готовими до того, що на початку відновлення вегетації з’являється низка викликів. Поживні речовини, що потребують мінералізації (азот, сірка тощо), стають доступними на пізніших стадіях вегетації. Тож рослини не здатні їх засвоювати максимально ефективно (фосфор…).
Вплив осіннього обробітку ґрунту
Чи можна покращити ситуацію, якщо змінити підходи в технологіях? Щоб відповісти на це запитання, розглянемо спочатку, яку роль відіграє обробіток ґрунту. Це логічне продовження теми, яку ми порушували в попередньому виданні terraHORSCH (Обробіток ґрунту — фальшива ностальгія чи необхідність?).
Щоб забезпечити своєчасну мінералізацію та рівномірне вивільнення поживних речовин, потрібно створити умови, щоб вихідна органічна маса мала змогу розкладатися. Як-то кажуть: «Щоб взяти щось із холодильника, треба спочатку щось туди покласти».
Простіше кажучи, щоб солома та інші види органічної маси почали розкладатися під впливом мікробів, потрібні три умови: повітря (кисень), тепло та волога. На інші механізми розкладання ми не можемо впливати, наприклад, на УФ-випромінення. Що глибше опускатимемося, розглядаючи шари оброблюваного ґрунту, то менше побачимо великих пор. І то менше він міститиме кисню, без якого неможливий активний процес розкладання. Піщаний ґрунт завдяки великій зернистості навіть у глибших шарах ще містить достатньо кисню. Натомість що нижче заглиблюватимемося у глинистий ґрунт, то менше знайдемо великих пор і то більше дрібних. На графіку видно, що важливо рівномірно перемішувати органічну масу з ґрунтом, але не надто глибоко (залежно від типу ґрунту). Висока насиченість ґрунту вологою зміщує цей горизонт ще ближче до поверхні, оскільки вода із великих пор витісняє кисень.
Великі пори відіграють важливу роль для інфільтраційної здатності ґрунтів. Однак у разі інтенсивних опадів цього недостатньо. За таких умов вирішальним чинником стає безперервність великих пор, якими значна кількість дощової води просочується у глибші шари ґрунту. Коли великі пори перериваються на глибині обробітку (наприклад, плужна підошва), виникають проблеми. Вода застоюється у верхніх шарах, на тривалий час заважаючи техніці вийти в поле. Це найпомітніше, коли в інтервалі між оранкою та сівбою випадає надмірна кількість опадів. Якщо у верхньому 20–30-сантиметровому шарі ґрунту багато великих пор, вони швидко наповнюються водою, яка не здатна згодом так само швидко просочитися у глибші шари.
У посушливі періоди вода з великих пор не спроможна піднятися вгору, дії капілярних сил для цього недостатньо. Капілярні сили зростають, коли ґрунт достатньо ущільнюється і, відповідно, зменшується простір між порами . Лише тоді можна очікувати, що волога підніметься разом із розчиненими в ній мінералами (вільними іонами Ca²+, калієм тощо).
Роль технологічних колій
Один з аспектів, якому приділяють недостатньо уваги, — вплив технологічних колій на процес інфільтрації. Вода, що перебуває поза технологічними коліями, не опускається лише вертикально в ґрунт. Навіть якщо на поверхні не видно ознак водної ерозії, вода рухається в бік найнижчої точки навіть за мінімального кута нахилу. Вода, яку ґрунт не здатен утримувати, збирається або в найнижчій точці, або в запливних шарах. У технологічних коліях ґрунт переущільнений, тому перешкоджає воді швидко стікати горизонтально. Вона накопичується в коліях і повільно просочується вглиб. Коли випадають рясні опади, можемо спостерігати, що не лише в коліях культура не дає врожаю. Суміжні з нею рослини також розвиваються гірше. Коли ґрунт недостатньо щільний, а навантаження на вісь техніки значне, утворюються глибші колії, які згодом справляють на майбутній врожай сильніший негативний вплив.
Перенасичений водою ґрунт, як і пересохлий, не піддається оптимальному ущільненню, адже його частинки погано склеюються. Ідеальним для обробітку та прикочування є ґрунт, що насичений вологою на дві третини (60–70%).
Обробляючи перезволожений ґрунт, ми не можемо забезпечити достатнього ущільнення. Тобто не вдається оптимально стиснути проміжки, оскільки великі пори, заповнені водою, втрачають еластичність. Дрібні частинки, розчинені у воді, поступово висихають та опускаються вниз. Вони забивають інфільтраційні канали або просочуються в нижні шари, де акумулюються, перетворюючи їх майже на бетон. Ґрунт утворює на поверхні щільну кірку й опускається, оскільки частинки (вапно), що його стабілізують, також вимиваються донизу. Внаслідок цього структура ґрунту руйнується. Самотужки відновитися вона спроможна лише незначною мірою і на короткий строк.
У наших широтах вже не можна покладатися на достатню дію морозів для регенерації ґрунту. Тому маємо змиритися з тим, що структура ґрунту буде поганою до наступного його обробітку.
Погана структура ґрунту не означає, що наш уявний холодильник раптово спорожнів. Просто ми не можемо дістатися до деяких його полиць. Однак на відміну від нас рослини не можуть таємно красти з інших полиць. Тому необхідно якомога краще заповнювати решту полиць — вносити стільки добрив, скільки рослина потребує. А для цього слід проводити належний аналіз рослин, щоб визначити хибні дані, отримані з аналізу ґрунту. Адже аналіз ґрунту «розповість» нам радше про вміст усього холодильника.
Яке співвідношення пор ґрунту потрібне корінню?
На це запитання можемо відповісти комплексно. Або розглянемо основний принцип, а решту визначимо на його підставі: коріння не полюбляє різкої зміни щільності ґрунту! Воно однаково оминає порожнини та збиті шари. Незначні ущільнені горизонти корені з часом пробивають. Від пухкого шару до щільнішого нижнього горизонту також проходять добре, якщо цей перехід плавний. Допоможе також, якщо обробити ґрунт культиватором із відповідними лапами, що залишають зубчастий слід. Сипкі ґрунти, на відміну від важких глинистих, можна обробляти широкими лапами з вузьким кроком сліду. Обробивши сухий ґрунт на значну глибину, можна зменшити утворені у глибоких шарах проміжки. Але для цього важливо правильно підібрати коток. Оптимальний для відповідного ґрунту коток може також зменшити вимивання дрібних частинок ґрунту в нижні горизонти.
Насамкінець приділимо увагу моменту, коли рослина входить у фазу вегетаційного спокою. У Німеччині впродовж багатьох років ця фаза припадала на початок грудня, коли температура опускається нижче за 5 °C. Поділ клітин у рослинах помітно уповільнюється, а насіння бур’янів, зокрема, китника лучного та пажитниці багаторічної, за такої температури не проростає. Справжній вегетаційний спокій, що триває протягом кількох тижнів, у наших широтах тепер скорочується. Це впливає на культури з низькою чутливістю до температур (приміром, ріпак), які фактично не мають перерв у рості. Проте за регулярних нічних заморозків важливо, щоб культури досягали оптимальної фази розвитку.
Рослини ріпаку мають утворити 10–12 листків і низько розташовану розетку. Важливо також, щоб утворився глибокий стрижневий корінь діаметром 0,8–1 см. Найбільш схильні до вимерзання слабо розвинені посіви, а також надміру перерослі, тобто, в яких конус наростання помітно височить над землею.
Фаза розвитку — вирішальний аспект, від якого також залежить стійкість пшениці. Найбільш стійкими є посіви пшениці у фазу трьох листків або безпосередньо перед нею (коли переходять на кореневе живлення). Вони найкраще входять у зиму. Так само розкущені посіви, які завдяки власним запасам поживних речовин здатні напрочуд добре регенерувати. Загалом бажано, щоб посіви встигли розкущитися до початку зими. Адже пагони, сформовані восени, зазвичай стійкіші й забезпечують вищу врожайність, аніж ті, що утворилися пізньої весни.
Ячмінь рано досягає фази виходу в трубку. Тож для його врожайності мінімально необхідна густота посівів має ще більше значення, аніж для пшениці. Осінні пагони ячменю також більш урожайні, тому для нього надзвичайно важливо дійти до стадії розвитку EC 25, перш ніж він увійде в зиму. Якщо посіви переростуть, як і для інших культур, збільшується ризик вимерзання. Такі рослини також частіше піддаються хворобам. Здорові рослини загалом краще зимують.
Після достатньої фази загартування ріпак та озима пшениця здатні витримати температури від –15 до –20 °C навіть без снігового покриву, а озимий ячмінь — від –12 до –15 °C.
Якщо не встигаєте вчасно провести сівбу, керуйтеся правилом: «Підготовка посівного ложе важливіша за строки сівби». Дотримуйте цього правила аж до моменту, коли сіяти взагалі не матиме сенсу. За відсутності альтернатив можна вдатися до прямого висіву, навіть якщо раніше протягом багатьох років поле обробляли. Загалом культури, що їх посіяли за несприятливих умов, дають кращі результати, ніж коли для них неправильно обробили ґрунт. Для таких випадків оптимально підходять сівалки без інструментів для обробітку ґрунту, які натомість точно дотримують глибину висіву.
Коли обробляєте ґрунт за надміру вологих умов, необхідно уважно моніторити поля і, за потреби, планувати заходи для їх поліпшення на наступні роки. Також під час догляду посівів навесні слід брати до уваги уповільнений рух поживних речовин і слабкий розвиток кореневої системи. Для цього, наприклад, може знадобитися коригувати норму стартового підживлення (час і норму внесення, тип добрив), а також зважати на більші ризики, якщо перед посушливими періодами протягом тривалого часу застосовували регулятори росту.
Якщо правильно підготувалися, цілком реально спростувати твердження: «Дощова осінь — на поганий урожай».